Релігія
Інструменти
Шрифт
  • Font Size
  • Default

Кутя — відварені у воді зерна пшениці або ячменю з медом. Традиційна ритуальна страва новорічно-різдвяного циклу.

Готується тричі: на Святий Вечір — Багата кутя, перед Старим Новим роком — Щедра кутя й у переддень Водохрещі — Голодна кутя.
Четвертий різновид — Чорну кутю готують на мертвинах чи поминках і розводять з коливом, вона призначена для покійників. Сукупність обрядодійств, пов'язаних із кутею, засвічує зв'язок із родиною і предками, які опікуються врожаєм.

Ритуальне значення куті, як і узвару, дуже давнє. Український етнограф Хведір Вовк виводить походження цих страв ще з неолітичної доби. Перед вечерею кутю ставлять на покуті, під образами, тобто на найпочеснішому в хаті місці. Звідси, очевидно, й назва «кутя». Горщик з кутею мав стояти на покуті від Різдва до Старого Нового року. Існує також звичай посилати страву разом з дітьми до своїх ще живих родичів. Після вечері кутю разом з ложками залишають на столі на цілу ніч для померлих предків, «щоб рідні повечеряли і на нас не гнівались», або гадаючи про своє довголіття. На релігійному характері страви наголошує старий звичай, коли голова родини підходив до вікна, або виходив на двір з зачерпнутою ложкою куті та, звертаючись до мороза, тричі запрошував його взяти участь у вечері з родиною. Коли ж мороз не з'являється, йому радять й не з'являтися, не робити зла посівам тощо: «Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не ідеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю».
Для приготування куті використовували спеціально оброблене в ступі пшеничне або ячмінне зерно. Страва мала бути пісною. Однак, до зерна додавали товчений мак, волоські горіхи та розпарені родзинки. Варилася кутя в глиняних горщиках. Доброю ознакою вважалося коли зерно «підходило», коли верх западав, — на лиху вість або чиюсь смерть: «Як кутя верх виведе, то добре, а як западе — на вмируще». Під час приготування куті господиня квоктала, щоб кури неслися. За звичаєм горщик із кутею на покуть відносив наймолодший у родині хлопчик. На цей момент вся родина мала бути вдома — «бо хто на Святвечір одіб'ється від хати, то може відійти з сім'ї». Нести горщик годилося новими вовняними рукавичками, які заздалегідь готували батьки. Йдучи зі стравою, хлопчик казав: «Несу кутю на покутю, на зелене сіно, щоб бджоли сіли!» В південній частині України кутю на покуть несла господиня, а діти тим часом відтворювали голоси домашньої птиці — на розплід. Інколи горщик з кутею накривали книшем.
Дочекавшись першої надвечірньої зорі, всі сідали до столу, на якому, разом із кутею, мало бути дванадцять пісних страв. Тоді голова сім'ї зачерпував куті і йшов звертатися до мороза. Наступні порції відносив для худоби й на пасіку. Вважалося гарною прикметою, якщо в цей час на небосхилі видно багато зірок, тоді наступного року добре вестиметься усяка домашня птиця і буде врожай.

Потім один раз або тричі кидали кутю на стелю, «щоб бджоли роїлись», бо скільки прилипне зерен, стільки наступного року розплодиться роїв, народиться ягняток або вродить лантухів збіжжя. Святу вечерю починали і закінчували кутею.

Поївши, родина сідала на покуті на сіно, де стояла кутя, і починала квоктати, уподібнюючись курці, яка сидить на яйцях, для того, щоб квочка гарно доглянула курчат; потім згрібали зі столу трохи сіна і клали в те місце, де буде сидіти квочка; частину сіна давали також худобі. Сіно, яке залишилося, мало лежати до Старого Нового року, а сніп жита — Дідух, залишався на покуті до Водохрещі.

Ложки у куті залишали на цілу ніч. Робили це в очікуванні відвідин померлих родичів чи гадаючи про своє довголіття. Якщо на ранок чиясь ложка виявилася перевернутою догори, то за прикметою він мав померти в наступному році.

З Водохрещею пов'язаний обряд «проганяння куті» і «розстрілювання мороза». Опівночі всі виходили з хати на двір з макогонами, ложками, іноді й вилошниками, били ними об зовнішні хатні кути, тини чи ворота, вигукуючи:

Тікай кутя з покутя,
А узвар — іди на базар,
А ви, кури, — на яйця,
Паляниці лишайтесь на полиці,
А Дідух — на теплий дух,
Щоб покинути кожух!

Якщо на цей час ще залишалася не спожита кутя, її віддавали худобі. За повір'ям, на Водохреще душі предків вже повернулися до своїх постійних пристанищ.

Щоб зварити кутю знадобляться півлітрова банка пшениці, по склянці маку, цукру, подрібнених горіхів, родзинок, 2–3 столові ложки меду. Очищене від висівок зерно пшениці після кількаразового промивання, заливають окропом і варять на малому вогні 2–3 години, щоб зерно «розклеїлося». Воду, якщо википіла, слід доливати. Попередньо запарений в окропі мак розтерти в макітрі до однорідної маси. До звареної пшениці додати мак, за смаком цукор, мед і все перемішати. Густота регулюється доливанням вистиглої кип'яченої води або узвару. Можна також додати подрібнені горіхи, родзинки і кілька ложок вишневого варення[ (за матеріалами Вікіпедії).