Експерти
Шрифт
  • Font Size
  • Default

Хочу поділитися докладнішими міркуваннями щодо «технократоманії», що охопила собою суспільний дискурс.

 

«Технократи» це один із домінуючих фетишів,  яким пов’язують надії на чудесне вирішення всіх наших проблем. Це щось, фактично неіснуюче, точніше існуюче лише в головах, а тому кожен ладен домріювати в нього «усе прекрасне і хороше», вкладаючи найпотаємніші надії на невизначене щодо свого сенсу  поняття. Такими ж поняттями-фетишами є також  «відкриті списки» та «Конституційна асамблея». Але сьогодні спробую відповісти на питання:

 

Чому «міністр» та «технократ» поняття несумісні?

Вочевидь, домінантним у розмитому сенсі «технократ» є його значення не-політик. Припускається, що керівник міністерства, член уряду не є членом партії, а отже й не думатиме про своє переобрання, не має загравати з партійними лідерами та не буде призначати \ піддаватися на призначення партійних «висуванців» на найбільш ласі та прибуткові НАК, ДАК та державні підприємтсва. Адже саме партійна корпоратизація  та приватизація менеджменту державних підприємств призводить до зловживань, їх псевдо-збитковості. З іншого боку це породжує  вивід грошей з державних підприємств, їх використання на фінансування виборчих кампаній, а отже й всього того що в нас іменують «політичною корупцією».

Вочевидь, ця проблема може бути порівняно легко вирішена. Видається, існує два варіанти. Перший радикальний - «прибрати яблуко розбрату» -  ліквідувати держпідприємства шляхом приватизації. Нагадаю, що у найбільш успішній економіці світу США не існує  жодного держпідприємства !!! Там навіть гроші друкує приватна компанія ...

Другий – класично- ринковий. Держава - власник, яка наймає менеджерів для своїх активів, як акціонери голову правління приватної кампанії. Але робить це не через голосування членів КМУ, накази міністра, а через прозорі процедури  (конкурс, планові показники, винагорода \ звільнення у залежності від результату).

Головне пам’ятати : ФУНКЦІЄЮ УРЯДУ Є НЕ МЕНЕДЖМЕНТ ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ ДЕРЖПІДПРИЄМСТВ, А ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ (policy)!!! Інакше кажучи, не господарсько-розпорядча, а політична (policy) функція.

Друга причина незгоди значно глибша, засадничіша. Вона теж в головах. Її суть в НЕ РОЗУМІННІ ВІДМІННОСТІ МІЖ УПРАВЛІНСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ТА «ДЕРЖАВНОЮ ПОЛІТИКОЮ». Мене давно мучить питання: чи задумувались апологети «технократизму», випускники західних університетів, частина яких так і не спромоглася вивчити державну мову (цікаво в далекосяйних «Гарвардах» та «Кембріджах» вони також навчались та писали свої роботи «языком котрорым разговаривал Ленин»?) чому «там» MasterofBusinessАdministration та MasterofPublicAdministrationне одне й теж?

Коротко : тому що ЛОГІКА ДІЯЛЬНОСТІ цілком відмінна. Що є мірою успішності в бізнесі? Правильно – прибуток. Вся   діяльність спрямована на здобуття єдиної цілі - більшої прибутковості. А тепер, спробуйте відповісти на просте питання: яка мета державної політики? Невже заробляти гроші???

Держава не гравець на ринку. Тому  попередня «успішність» професійних менеджерів з бізнесу неодмінно наштовхується на ІНШУ ЛОГІКУ, яку вони щиро не розуміють і впадають у фрустрацію через 2-3 місяці від початку своїх спроб застосувати звичні прийоми управління в держустановах. Технократи з подивом для себе дізнаються, що не можуть масово міняти підлеглих, гнучко оперувати фондом заробітної плати. Але найголовніше вони не можуть зрозуміти критерії оцінки своєї успішності. Звідси безконечні вимоги запровадити KPI (Key Performance Indicators), використовувати показники міжнародних рейтингів (інакше кажучи, «як ми виглядаємо порівняно з іншими», при цьому повсюдно тавруються будь-які прояви PR-у) логіка управлінського контролю, що абсолютно чужа головній функції: розробляти та реалізовувати державну політику (publicpolicy).

Аби не затягувати інтригу, скажу,  мета державної політики двоєдина: ВИРІШУВАТИ СУСПІЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА БАЛАНСУВАТИ ІНТЕРЕСИ, а не максимізувати прибуток! На перший погляд, «нічого особливого». Але, як тільки постають практичні етапи роботи, то виникає питання: «які та чиї проблеми» вирішувати та який та чий рахунок? І тут море складностей: проблем багато, ресурсів – мало. Що зробити першочерговим, а що «не на часі». Будь-яка зміна існуючого статус-кво в чомусь погіршує ситуацію одних та покращує інших. Впливи рішень різні, комусь треба обирати пріоритети та визначати як «бенефеціаріїв» (вигодонабувачів) так і «мелефеціаріїв» («втратонабувачів»). А ще слід пріоритезувати, обирати шляхи, виявляти тих на кого рішення впливають, балансувати впливи на них, аби одна частина суспільства не вирішувала своїх проблем за рахунок іншої. Це власне і складає зміст  політичної  діяльності.

З точки зору «технократично-управлінської», це те, що передує управлінню ресурсами, організації заходів, забезпеченню контролю. Управлінець-технократ робить вже наступні кроки – організовує процес досягнення цих цілей.   Від цього передуючого етапу нікуди не дітися, якщо всерьйоз не відноситись до тверджень: проблема – «подолати безлад», а мета – «навести лад \порядок». Бо залишається ціннісно-світоглядне питання: «що Ви вважаєте «ладом» »? Політична діяльність завжди складний вибір з велитенською кількістю різноманітних міркувань, ігнорування яких призводить часто до плачевних наслідків («суспільство не зрозуміло реформ» (Акімова)).

Повторюю, державна політика – завжди вибір. А уся ця множина виборів – результат взаємодії з різними групами інтересів, діяльність вічно нова і не типова. Тому й не існує професійних політиків на відміну від професійних «менеджерів». За право здійснювати їх й боряться політики на виборах, пропонують курс, який потім й повинні реалізовувати через, в першу чергу, роботу в уряді, а вже потім – парламенті. Тому Міністр – фігура політична, бо він відповідає за те, аби КУРС, ПІДТРИМАНИЙ ВИБОРЦЯМИ, реалізовувася Міністерством.

Міністр політик, що спрямовує діяльність Міністерства відповідно до політики (курсу, policy) Кабінету. Їх місія – бути «комісарами» уряду в міністерствах, а не головним управлінцем галузі. Для «управлінських» а не-політичних речей  є держслужбовці (серед яких власне «технократам» і місце). Між тим,  у нас прийнято вважати Міністра тим, хто захищає   корпоративний інтерес галузі  в Кабінеті. Як кажуть: «відчуйте різницю»

Тому в демократичних урядах вимога «професіоналізму», «профільної освіти» нікому  в голову не приходить.  Згадайте, як дивно для нас звучать переміщення одного Міністра з посади Міністра освіти на посаду Міністра транспорту а згодом і оборони. У нас свій шлях. Ми за «професіоналів-технократів»,  «успішних», а отже, «кращих на ринку». Скажіть: в якій країні можливо «набирати міністрів через рекрутингові агенції» !!!???

Як тільки ви оголошуєте цілепокладання (функцію Міністра чи уряду) справою технократів, ви тим самим перетворюєте їх на «політиків» (policymakers), лише за одним «але»… вони НЕ ОТРИМАЛИ НА ЦЕ МАНДАТА ВИБОРЦІВ І НЕ НЕСУТЬ ПЕРЕД НИМИ ЗА ЦЕ ЖОДНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ!!! Дрібничка така для демократичної держави J.  Бог з ним, можна навіть партируватии: їм це делегують «обрані представники народу». І біда тут не лише в тому, що своїм галасливим PR-ом (бо таке «делегування»  подобається суспільству) лідери парламентські  розписуються  у ВЛАСНІЙ НЕСПРОМОЖНОСТІ ГЕНЕРУВАТИ КУРС (з яким вони мають йти на вибори, отримувати мандат, і нарешті проводити його у складі уряду).

 Біда в тому, що технократ не здатен виконувати базову функцію політика: БАЛАНСУВАТИ ІНТЕРЕСИ. Справді на програмах Business Аdministration цього не вчать. Й успіщна робота в бізнесі того теж не передбачала. Тому для «технократа» необхідність враховувати різні інтереси не зрозуміла і обтяжлива. Вони розцінюють це як «політичні» впливи, або тиск на себе («політика заважає»). Останні  заважають їм працювати, вони ж ПРОФЕСІОНАЛИ, тож знають що і як робити, вони НА ВЛАСНИЙ РОЗСУД  хочуть визначати цілі, пріоритети, способи діяльності, які здійснюють вплив на суспільство і ізолюватися від зворотньої його реакції як від «політики». «Технократи» прагнуть редукувати складність рішень в державній політиці до менеджерських технологій, замість СТРУКТУРИЗУВАТИ ПРОЦЕС РОБОТИ З РІЗНИМИ ІНТЕРЕСАМИ вони хочуть відмовитись від цього загалом, наївно вважаючи, що таке «відмежування від політики» можливе в умовах електоральної демократії. Ідеалом технократа завжди буде диктатура та авторитаризм, коли «ніхто не заважає работать» (М.Азаров).

Стосовно партійної складової цієї сумної історії, то думаю її точно виразив в свій час Віктор Чорномирдін: «Какую бы партию не строили получается КПСС …». У нашому випадку - політичне керівництво (комітети партії) засідають в парламенті (царюють, а не правлять) а «хозяйственники-выдвиженцы» на власний розсуд вирішують питання … Суспільству залишається лише покладатися на добрі наміри та професійний досвід «крепких хозяйственников» ХХІ століття …

 

Роман Кобець, кандидат філософських наук, Директор Європейського інформаційно-дослідницького центру при ВРУ, фахівець з аналізу державної політики Для Хронографа