Історичні місця України
Інструменти
Шрифт
  • Font Size
  • Default

Сьогодні виповнюється 355 років від дня заснування Львівського університету.

Львіівський національний університет імені Івана Франка (у 1918–1939 рр. Університет Яна Казимира) — один з найстаріших у Східній Європі та Україні університет. Один з найпрестижніших університетів України. Львівську академію з правами університету утворено 1661 року указом короля Яна ІІ Казимира, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету». У 1773 році орден єзуїтів заборонено, університет закрито. Відновлено 1784 року, називався Йосифінський університет. У 1805–1817 — ліцей. У 1817 відновлено як Університет Франца I.
В епоху ренесансу Львів був відомим освітнім містом Центральної Європи, в якому діяло просвітницько-релігійне товариство «Львівське братство» (1439) та друкарня Степана Дропана (1460). Як і перший університет Центральної Європи — Карловий (Прага, Чехія), що бере свої початки зі світської школи (1348), Львівський університет (тепер імені Івана Франка) своє літочислення розпочинає зі створення у листопаді 1372 року міської школи хлопчиків, яку заснував титулярний «Король Русі» Владислав Опольчик спільно з орденом Францисканців, котрі поряд з місіонерством вели також і освітню діяльність.

У XVI — XVII ст. центрами культурного життя на українських землях були церковні братства. Користуючись підтримкою міщан і духовенства, вони сприяли поширенню ідей гуманізму, розвитку науки і шкільництва. Найдавнішим православним в Україні було Успенське братство (ставропігійське з 1586 року) у Львові, яке стало визначним українським культурним православним центром. З 1586 р. у Львові діяла братська школа, яка була середнім навчальним закладом. Тут вивчали церковнослов'янську, грецьку, латинську і польську мови, математику, граматику, риторику, астрономію, філософію та інші дисципліни. Члени Львівського братства планували навіть перетворити свій «гімнасіон» (так вони називали цю школу) у вищий навчальний заклад. У Львівській братській школі працювали і здобули освіту визначні діячі української культури кінця XVI — першої половини XVII ст.: Лаврентій Зизаній (Кукіль) і його брат Степан, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Іван Борецький та ін.

До середини XVII ст. в Україні не було жодного вищого навчального закладу. Шляхетська Польща чинила опір створенню тут вищої школи, яка могла б стати небезпечним політичним і культурним центром. Українська молодь мусіла здобувати вищу освіту в стінах Краківського й інших європейських університетів.
Згідно зі статтями Гадяцької угоди (1658 р.) між Україною та Річчю Посполитою польський уряд обіцяв у майбутньому відкрити в Україні дві вищі школи-академії: одну в Києві, а другу там, де знайдеться для неї відповідне місце. Академіям було обіцяно такі самі права університету, якими користувався Краківський університет. Впливові кола Речі Посполитої не виключали й того, що під тиском певних політичних обставин в Україні могли утворитися власні національні університети. Тоді ж єзуїтський орден у справі захисту католицизму в Україні покладав особливі надії на свій осередок у Львові. Єзуїти з'явились у Львові ще наприкінці XVI ст., а в 1608 р. відкрили тут свою середню школу-колегію. До середини XVII ст. ця колегія занепала, але все ж була врятована єзуїтами від загибелі, оскільки користувалась опікою і підтримкою польських магнатів.

Єзуїти розуміли можливість створення на основі братської школи у Львові університету, тому постійно домагались перетворення своєї колегії в академію. Після неодноразових клопотань король Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Однак відразу ж після підписання диплому створення академії зустріло рішучу опозицію Краківського університету та окремих впливових осіб держави, що його підтримували. Незважаючи на перешкоди, у Львівському університеті навчання велося за зразком інших європейських академій. А згодом польський король Август III Фрідріх у 1758 р. затвердив диплом від 20 січня 1661 р., виданий Яном ІІ Казимиром.

Від часу заснування і до 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералові єзуїтів у Римі. На чолі університету стояв ректор. Приміщення університету було поблизу Краківської вулиці в центрі Львова. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку, найбільшу у Львові друкарню.